І знову правдою торгують в Україні,
І знову лихо засівають по степах.
Кістками землі, моя Україно,
Кати вкривають. Правда де свята?
Руїна була за часів твоїх, Тарасе.
І що ми бачимо тепер, в сучасні дні?
Синів твоїх і доньок запрягають
У те ж ярмо… А ти ж усе прорік.
Якби… Якби… Якби ми чули слово,
Яке для нас, Тарасе, ти писав.
Не плакала б вкраїнська мова,
І нарід твій би не ридав.
А так шукаємо ми правди
Не на своїй, а на чужій землі.
І чи хтось скаже, що не правда,
А є війна поміж братів.
А що тепер? Запроданці і юди
Продали б Україну москалям?
Прокиньтесь, схаменіться, люди,
Вкраїна для усіх одна.
І так боролась Україна,
Як ти, Тарасе, нам писав.
А кров з ребра тоді точилась…
То що змінилось за цей час?
Чи кров не точиться святая?
Чи може мир на цій землі?
Чи може та старая мати
Не жде ще сина із війни?
Ти дивишся, Тарасе, на Вкраїну
З високої Чернечої гори.
А кров тече, тече та без зупину,
З часів майдану – чорної доби.
І вже б доба для всіх ота минула,
І кров братерська в море не текла.
Аби вкраїнські схаменулись люди,
Почули б те, що ти для нас писав.
© Тетяна Гриндула 26 лютого 2017 р. (13 год. 45 хв.)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724210
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 18.03.2017
автор: Гриндула Тетяна