О моя вербо – зачарувала, закохала,
Твої сережки – то гімн весні і небесам...
Прийми від серця ці мої сльози, як би знала,
Звели з ума святії ночі,
ті очі і її коса...
О моя вербо, несе на крилах сон небесний,
Малює щастя під серцем хвиля золота.
Ці незабутні духмяні і зелені весни.
Що ж ти зі мною тепер робиш –
незнана серця теплота...
О моя вербо, в тумані маряться картини –
Той берег милий, немов вернувся в ці часи...
Вели обійми вздовж завороженого тину
І розпрощатися не сила,
несли родзинки нас краси...
О моя вербо, душа зболіла в місяць ясний,
Бо тіні щастя війнули із минувшини...
Чому буває, що відкривається невчасно –
Там випадковість? Неготовність?
...Змінили долю без вини...
20.03.2017р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724493
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.03.2017
автор: Променистий менестрель