Глянь-но, ця свитка - заношена тога.
Мабуть, тобі оцей спадок, як рибі
Та парасолька?.. засмикали Бога,
Знов не сказавши звичайне -"спасибі".
Хоч і свитина та, як-не-як, - спадок.
Брати не хочеш, то можна й позбутись.
Голову ламне тривожно нащадок:
Хай йому біс, як усе це збагнути?
Що б не зробив, співчуваю, небоже.
Гупає серденько, скочене в п"яти.
Може підстава лукава, а може,
Сонячні плями - небеснії грати.
Краще не треба відлуння омани
Вкотре чекати, бо тіні данайців
Там, де немає ні віри, ні шани, -
Виснуть сум"яття мечем провокацій.
Із павутиння заплетені сіті
Димом чадить недовіри лампада.
Спадок - чекання підступної миті,
Бути не бути, чи рада - не рада?
От не дістанеться, ніби й не втрата, -
Грози проллються сльозами блакиті.
Душу байдужістю стисли лещата,
Двері до неї назавжди закриті.
Бо засмальцьована тога - та свитка -
З панського рам"я холопу на плечі.
Куца й надірвана, - світиться литка.
Сплатиш податки, за спадок, до речі.
В"язню готується "вдячності" клітка.
04.03.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724607
Рубрика:
дата надходження 20.03.2017
автор: Ліна Ланська