В саду занедбанім війною, молода травиця,
Крізь лист осінній випускає пагони тендітні.
Повз них біжить стежинка сива, де стоїть криниця,
Несе із далеку, аж із балки, вісті невтішні.
Там на "лягуху" вранці оступивсь солдат знічев’я,
Коли вставало сонечко в змарнілім за ніч небі.
Останнє зарево ховалось у дерев верхів’я,
Молився Богу про рятунок при єдиній спробі.
І всміхнулося життя, хоч і осколків вився рій,
Чіпавсь що оси за одіж на ногах, він - уцілів.
І побратимам пообіцяв, що повернеться в стрій,
В саду тінистім його весняний день знову зорів.
20.03.17
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724653
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.03.2017
автор: Валентина Ланевич