Сяду мовчки край дороги
під крислатим дубом,
де сидів два віки тому
кобзар й думу думав.
Думу думав про свободу,
про щастя і волю,
що для рідного народу.
Про козацьку долю…
Про лани широкополі,
про дніпровські кручі.
Як не було щастя-долі,
й зараз так люд мучать.
Кобза ж в душах хай співає
і дзвенить бандура.
Усіх виродків здолаєм,
не спасуть і мури.
Бо бандура, як та шабля,
кобза – наша воля.
Лине пісня над ланами –
то співає доля.
21.03.2017
© Copyright: Александр Мачула, 2017
Свидетельство о публикации №117032108170
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724911
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 22.03.2017
автор: Олександр Мачула