= ПОТВОРА =

                           

 Аналізуючи  причини,
Гадаю  я  уже  не  раз  :
«Хто  благородніший  із  нас  
У  вчинках  –  люди  чи  тварини?

 Ми  возвеличуєм  свідомість,
 Що  киснем  дихає  сумлінь…
«А  звірі  ж  в  колі  повелінь
Рефлексів  й  звичностей,  натомість  !»

 То  ж  я  мисливець…Хтось  з  обори
Поцупив  ніччю  барана:
-Вовків  це  справа,  їх  вина  ,  -
Юрба  сипнула  тінь  докорів.

 Чи  то  в  багні  по  самі    груди
Ховала  жадібність  свій  страх,
Якщо  рішили  власний  жах
На  зграю  виплеснути  люди?

 І  ось  година  полювання  :
Знайшовши  лігвисько  вовків,
Вовчицю  пострілом  огрів,
Без  метушні  та  без  вагання.

 Легенький  помах  пальців  длані    -
Без  церемоній  і  мармиз
Двох  цуценят  мій  пес  загриз
В  мить  непохитного  бажання.

 Своїм  я  успіхом  дружині
Встиг  похвалитися,  між  тим…
Вона  схмурніла,наче  дим
У  неї  виїв  очі  сині.

 Приємний  настрій  з  почуттями,
Що  я  обов*язок  здійснив…
А  під  світанок  вовк  завив
В  дворі  із  хрипом  до  нестями.

 «Господар?–ойкнуло  у  серці  ,  -
І  відкіля  про  мене  взнав?
Акт  помсти,певен,  розпочав
Під  войовничі  звуки  в  герці!»

 Щось  надзвичайне  відбулося  :
Він  горем  –  тугою  звучав,
І  душу  рвав  ,  і  підіймав
На  скронях  стрижене  волосся.

 Усе  пронизуючи  тіло,
 По  довжині  пройшовся  струм  :
Нестерпним  болем  вп*явся  глум,
Все  похололо,  затремтіло.

 І  якось  моторошно–  дико
Щось  затарахкало  в  дворі,
Залопотало  угорі
Між  віт  високої  осики.

 А  вийшов  з  хати  –впала  стеля….
Картина  дійсності  страшна  :
Стоїть  дочка  дрібна  одна,
А  поруч  вовк,  як  справжня  скеля.

 А  пес  розірваний–  життя
У  нім  теплились  ледь  іскрини…
Хоч  небезпеки  від  тварини
Не  відчувало  геть  дитя.

 Холодний  піт  –  а  думка  зрима  :
 «А  як  дочці  допомогти?
Лиш  крок  –  й  згасатимуть  світи…»
І  ми  зустрілися  очима!

 Слізьми  зволожились  зіниці  :
 «Потворо,  чуєш,  вбий  мене  !
Хай  кара  винних  дожене  –
Невже  у  тебе  серце  з  криці?»

 Дитя,  що  бавилося  грою
Й  крутило  вовчий  сірий  хвіст,
Підбігло,вирівнявши  зріст  :
-О,  татку!  Татку,  що  з  тобою?

«Хіба  ти  цар  і  твориш  долю,  
Коли  дітей  малихвбивав?»…
Без  крові  помста    -  покарав
Мене,огидного,    він    вволю…
         Микола    Стасюк  (  Антологія  сучасної  новелістики  та  лірики  УКРАЇНИ  -  2016)

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724954
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 22.03.2017
автор: plomin