Був пан один лихий на діло,
Чаклун і потойбічний жрець.
Від чар його земля тремтіла,
Підводився на ноги мрець -
Така була чаклунська сила
Й зневага до людських сердець!
До нього сунули крізь мряку,
Закривши жадібне лице,
І цар, і пан, і неборака,
І діва - золоте кільце,
Просили хтиво і без дяки
Зробити те чи дати це.
О! Він сміявся з недолугих,
З пихи людської і брехні,
Зневіри їм бажав і туги -
Сушив цикуту на вогні,
Варились жаби і тортуги
У відьмаковім казані,
Він клав у зілля блекоту,
Сухотник і полин просту,
Там жовтий слиз і чорний гриб,
Зелена жовч з отруйних риб,
А ще - від хворого кота
Огидне хутро з-під хвоста...
І з чарівного казана
Наллє ото і каже "На!"
Хто вип'є зілля - все забуде,
Назад шукатиме шляхів,
Та не за їхнім словом буде,
А так, як злий чаклун схотів -
Щоб як-чимдуж страждали люди,
Все навпаки той пан робив!
Хтось просить, щоб з його худоби
Сусідів завидки взяли.
Додому прийде - там жалоба,
Усі кошари полягли.
А той собі шукає слави,
Натомість - сором і ганьба.
Хто мріяв мати вільну справу -
Перетворився на раба.
Грошей просив - борги отримав,
Краси бажав - а став як чорт.
Хотів поїхати до Криму -
Потрапив у Залізний Порт.
Усюди розпач і омана,
Не знають люди - правда де?
А все ж собі шукають пана,
Який до щастя приведе.
Вже слава чорна і погана
Про нетямущих світом йде.
Ніхто собі не знає справи,
Не знають чесно жити як,
Народ зневірений і млявий,
Що не пороблять - все не так.
А жив собі, простий, чорнявий,
У тім краї один козак...
То лицар був звитяжний, хитрий,
Серця людей і правду знав.
Вбивав колись і сам був вбитий,
І з мертвих до життя повстав.
Полишив чвари та гонитви,
Всамітнився і мед качав.
Та, споглядаючи руїну
І справи злого шептія,
Той лицар затишок покинув,
Сказав собі «Він або я»,
Закинув лантуха за спину
І зник, як у траві змія...
Аж раз – і вигулькнув за мить,
І перед ним чаклун стоїть,
Кричить – «Бажай або помри!»
І громи гримають згори.
К о з а к:
Я закладаю свою душу,
Щоб ти зробив, як хочу я -
Хай сонце землю люто сушить,
І хай не родить ні*уя,
Зроби війну і мору пошесть!
Зроби це, трясця мать твоя!
Ч а к л у н:
Припни, нахабо, язика!
Вже смерть твоя везе візка,
Оно, дивись, в диму сірчанім
Її рука…
К о з а к:
*бись ти в с***, с*** сине,
Оце шаблюкою як дам!
Ч а к л у н:
Погляньте, як людина гине!
«Пам-парарам! Парам-пам-пам!»
[чаклує>
К о з а к:
Хрін тобі в око, якір в спину!
Іще дірок тобі додам…
Г о л о с К о б з а р я:
Штрикає й коле. В чаклуна
в крові із якорем спина.
Козак стрибає і кричить,
Над ними блискавка біжить.
Ч а к л у н:
Помираючи хочу сказати,
psia krew!
Ти піди та знайди мою мати,
psia krew!
Віднеси їй мій палець,
psia krew!
Щоб змогла мене поховати,
psia krew!
Ти не матимеш спокою доти,
Ти змарнієш, помреш від нудоти…
К о з а к:
Іди до біса!
Ось тобі списа!
Г о л о с К о б з а р я:
Добиває. Чаклун конає.
[виходять всі, при чому Чаклун виходить мертвий. Хор янголів співає вступ Богемської Рапсодії]
К І Н Е Ц Ь
***
Прокинувся козак на сіні -
"Що за мара?!!" Собі сказав,
Та й є далі рушив по Вкраїні
В той бік, де дідько чаклував,
Де гном підземний у долині
Високі гори збудував.
Вночі у ковилі ночує,
А вдень він марить у думках:
«Той дивний сон мені віщує
Здолати лихо в хитрий шлях,
Хай як воно собі мудрує,
Та я йому не по зубах!»
Так він бурлачив день і другий
На третій зранку бачить - дим.
Земля омани і наруги
Чорніє всюди перед ним,
На дні похмурої яруги
Стоїть злощасний бісів дім.
(Фінал буде...)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724993
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.03.2017
автор: Лісник