***

Тих  поезій  тепло  у  куточках  душі  зберігаю,
Чи  як  спомин  для  себе,а  чи,  може,  як  сповідь  комусь.
Тільки  знаю,  що  в  них  я  не  просто  живу,  а  літаю,
Обіймаючи  небо,  всім  єством  своїм  світло  молюсь.

Мов  листи,  що  чомусь  не  дісталися  до  адресата,
Не  пробились  до  сонця  сон-травою  з    глибоких  долин,
Ті  слова    до  душі    притулилися,    мов  голуб’ята,
Що  збирались  у  небо,  а  в  прогірклий  упали    полин.

Та  печаль  не  печаль,  як  згори  є  ще  світла  безодня,
Й  ті  вірші  мов  дарунок,    що    вітри    моїй    долі  несуть.
І  нехай  в  забуття  опадає  минулим  сьогодні,
Мене  тішить  у  схронах  пісні  вічної  зібрана  суть.

Й  чи  важливо  тепер,  що  чиїсь  розійшлися  дороги.
Пелюстково-зболіло,  мов  сади  навесні,  відцвіло…
До  думок  прислухаюсь    ледь  окресленого    епілогу:
Не  журюсь  за    минулим  -  усміхаюсь  тому,  що  було.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725040
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.03.2017
автор: Людмила Пономаренко