помірного зимового ранку
ніби гойдалкою викочуєшся на вулицю
..посміхаєшся..
калька неспаної ночі
ще промальовує світлий місяць
і зорі
що сміхотливо рухаються навсібіч
за вуалізованими лілеями
синього-синього кольору
тобі хочеться обійняти весь світ
можливо через тисячи сонячних променів
що ще досі розливаються хвилями
мого тіла і
глибше
...
коливаєшся зі сріблястими маревами
цілуєш ніжний вітер
в губи
щиро
зараз ти ніби не тут
і навіть Дніпро нагадує
льодовиковий океан з розбитими айсбергами
на полотнах що перевтілюються
з кожним поштовхом
чи то льоду
чи то часу
здається він тане
від теплоти наших дихань
ліхтарі знімають свою позолоту
зі ще сонних очей міста
хоч ні
я на острові
велетнів
що чомусь лишили свої крісела
мабуть передивлялись дивні картини
невидимого
та самі стали неведимками
аби не сполохати
вартуючи щастя маленьких людей
у ще менших квартирках
де під лампадками штучного світла
між долонями двох нагрівається чай
переплетенням дихань
ароматом мелодій
сполученням ниток
...
в їх очах прокидається сонце
величезне і тепле
на ціле життя
...
лютий 2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725228
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.03.2017
автор: мелодія сонця