́ У мій рідний Зіньків, над рікою Ташань,
За яким я все більше скучаю,
Кожен рік я спішу без усяких вагань,
І від щастя душа завмрає.
Ось стою на містку і вдивляюся в даль.
Зеленіють густі верболози.
Поміж них, немов шаль, голубіє Ташань,
Вода чиста, прозора, як сльози.
Й мимоволі отут я пустила сльозу,
Чи від радості, чи від скорботи
О мій рідний Зіньків, пам ять я бережу
Про юнацькі роки і турботи.
Ніби вчора була я така молода
І безпечна, вродлива й кмітлива.
А сьогодні скажу, що літа, як вода,
Попливли у весняних розливах.
А я й досі стою, вітер теплий шумить,
Виграє голубінь небокраю.
Я радію в цю мить, але серце болить,
Моя юність мене не стрічає.
Та ось місто моє,все гарніше стає,
Вже весна щедро квіти саджа
Зіньківщино моя,ти мені не чужа.
Сюди серцем й душею я лину!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725304
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.03.2017
автор: Криницька Ольга