Ти наказав мовчати!.. зітхнула, - мовчу.
Заборонив дивитись, - помалу осліпла.
Я ті молитви зі стін німого плачу, -
Не розібрала, не маючи й крихти світла.
Ти не жорстокий, - байдужий, - щасливим будь.
Хай твоїх бід розіб"ється остання склянка.
Не дорікай мені вкотре, світ цей не гудь,
Небу і княжа донька - безлика селянка.
Ти не для мене, для неї збивав і гріб
Ні, не плоти, а коліна, де весла - лікті.
Може, якби не кохала й забула, ти б
Кидав, якщо не калач, то, принаймні, - хліб...
Не зачерствілі шматки, душею зігріті.
Сльози росу розмивають на чистому склі -
Світ у твоєму вікні - її постать в імлі.
23.03
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725598
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.03.2017
автор: Ліна Ланська