У свічаді плеса, що хвилями зрушене, не побачити відображення власного.
У свічаді плеса під небом нічним відбиваються зорі і місяця човник.
У свічаді під небом похмурим тільки хмари промайнуть сірі. Тільки каламуть здійметься з дна.
У свічаді під небом сонячним промені купаються на хвильках малих. Та у мить спокою можна побачити відображення власне, як світлину на плесі. У мить безвітряну.
Відбиває свічадо світ наче око всевидяче. Відбиває і льодом скуте, і весною пробуджене. Бачить те, що навколо.
А хто загляне у нього, щоб розпізнати що там під води товщею?
Чи далеко дно? Чи глибоке дно?
Не для того свічадо.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725624
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.03.2017
автор: Траяна