Зупинка для автобуса маршрутного.
Остання віхола жбурляє з неба сніг…
Навіщось Бог мені послав попутного,
Навіщось душ у часі стався збіг.
Шеврон на рукаві у кольорах держави,
Притертий камуфляж, розмитість фарб…
Знайомі очі з відлисками кави
Ховають в погляді якийсь одвічний карб.
Та то на мить… А далі – про суттєве…
Про те, що болем пророста в душі,
Про те, що править кожний крок життєвий…
Й, мов дихання, звичайно ж, про вірші…
Лиш кілька є хвилин. І вже від хати
Дорога ляже в хаосі проблем…
« Я встигну ще напам‘ять прочитати
Хоч дещо із усіх земних поем…»
І він читав поспішно, та до ладу,
Ділився від душі, соромлячись немов,
Неначе для душі ясну відраду
В поезії улюбленій знайшов.
Я слухала… Ніколи і ніхто
Так щиросердно не читав мені.
Молилась юність… А, можливо, то
Вірші звучали всупереч війні
Як гімн життю, і мріям, і весні,
А ще - красі, віднайденій у слові…
Й мені здалось, що падає не сніг,
А щось небесне квітами любові…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725699
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.03.2017
автор: Людмила Пономаренко