кожного разу коли ти смієшся,
коли облизуєш посмішкою моє лице,
самотня вулиця перетворюється в місто,
і те, що було солоним, стає прісним,
я розчиняюсь, і все.
Я розчиняюсь пошепки і подумки,
сонцем на волоссі, й мілкою спрагою вуст.
Весь мій фронт дій - твої короткі дотики,
яким я знову корюсь,
як світанки й серпанки, що пахнуть озоном
від серпневих дощів для асфальтних морів
В ту мить, я затятий ідолопоклонник,
який пише тобі вірші,
який згадує потім опір твоїх двох Ом,
повільні руки, що тануть невпинно вниз,
- солодкий навігаційний синдром,
конвертований в стриптиз.
щоб знову
розчинитись в тобі, як останній день літа
закинутий у центрифугу подій яскравого світла,
випиваючи русло
твоєї
ріки,
я розчиняюсь
навіки...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726027
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.03.2017
автор: Микола Соловей