Яким багатством є для мене мова,
Немов скарбниця, що немає дна!
У ній переплелися сум, тривога,
І радості хвилини, і журба.
Моєю мовою сміється Батьківщина,
Моєю мовою виспівує Дніпро.
А мати на могилі в свого сина,
Моєю мовою оплакує його.
І думка лине теж по-українськи,
Понад степами рідними летить.
І хай у кожній хаті, у родині
Вкраїнське слово на устах бринить.
І що б там не казали супостати,
Що це не мова – «это лишь язык».
За неї наші браття доленьку віддали,
І все-таки писемність зберегли.
Яким же скарбом є для тебе мова?
Чи не соромишся ти нею промовлять?
Чи ти забув якого ти є роду?
Й думки твої якою мовою летять?
А ти для мене, мово, найсвятіша!
Це те, що вже не згубиться повік.
Яке зерно посієм – таке й зійде,
Як розмовлятимо – такими й будем ми.
© Тетяна Гриндула 21 лютого 2017 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726151
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.03.2017
автор: Гриндула Тетяна