На гілці глоду птах сидів, на сонці спинку свою грів.
Своє гніздо охороняв... й так дзвінко, голосно співав!
Та раптом Вітер налетів, сердитий був, так грізно вив!
Усе ту гілку нагинав, зелене листя обривав...
— Чому ж це сердитися так? — спитав у Вітра мудрий Птах.
Лети до річки, там дуби... То порозчісуй їм чуби!
— Е- е - е...— каже Вітер, — то дарма! На таких силоньки нема.
Ламати гілку лиш посмів, хоч знав, що птах тут гарний жив.
А гілка гнулась недарма... бо колихала пташеня.
Коли це Вітер зрозумів — розсердився й геть полетів!
Як гілка й птах, роби і ти : Своє завжди слід берегти!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726167
Рубрика: Байка
дата надходження 29.03.2017
автор: Надія Башинська