Несподівана зустріч.
Цілий день йшов дощ. На ліс спускалася золота осінь. Грайко прокинувся і побачив, що нікого вдома немає. Напевно мама його не розбудила і не взяла з собою, бо дитинча солодко спало... Тож Грайко розлігся біля самого входу до нірки, хоч мама не дозволяла так робити, та йому було цікаво спостерігати за всім, що робиться довкола. Ось він побачив Бобра Бобровича, який тягнув якусь довгу гілляку на своє болото, ніби там не було гілляк. Грайко сумно дивився і думав: «І чому йому не сидиться вдома, коли на дворі дощ? А, певно він любить дощ, адже живе він на болоті».
- Дядечку Бобер! – сонно позвав Грайко Бобра. - Ви знову лагодите свою оселю?
- Ні, друже мій, будую новий дім.
- Так у вас же була хатина.
- Була – та загула, - хитаючи головою, мовив Бобер.Тепер там живе Лисиця. Вона зайняла мою хатинку та й більше не впускає.
Але нічого. Я гарний будівничий. І на цей раз я так збудую свою хатинку, що туди, окрім мене, ніхто й ніколи не зайде.
- Вибачте, що я вас засмутив, - знизуючи плечима, мовило Мишеня.
- Та нічого – відповів Бобер Бобрович. І швидко почав працювати далі. Він поклав мокру гілляку, і давай гризти сосну, яка і так похилилась в сторону. Невдовзі сосна з ГРОХОТОМ впала, мало не приваливши собою самого Бобра Бобровича, але той встиг відскочити.
- Ух, - крикнув Бобер, - витираючи піт на лобі. - Натрудився!
- Працьовитий у нас Бобер,– сказав сам до себе Грайко.
- Працьовитий, – хтось повторив біля самої нірки, і Мишеня злякано посунулось в середину нори.
- Ну, що «Привіт», - мовила Лисиця і почала лапою лізти в нору.
- Зараз я тебе дістану! Ти ж пам’ятаєш, я обіцяла, що ми з тобою ще зустрінемось. Гострі кігті лисиці шкрябали стелю і стіни в нірці, а Грайко впритул впирався спиною в самий кінець нори.
- Та йди ж сюди, неслухняне Мишеня! Де ж ти поділося?
Лисиця почала лапами рити нору, а потім залізла до нори носом. Грайко миттю кинувся Лисиці на ніс, з усієї сили кусаючи її, і шкрябаючи своїми гострими кігтиками. Лисиця запищала, вирвалася з нори, немов із пастки, побігла геть.
Невдовзі повернулася мама Грета з Тімом, Діном, Ласиком та Лілу. Вони злякано стали біля своєї домівки. Мама Грета почала звати Грайка:
- Грайку, ти де? Грайку, ти живий?
З РОЗКУРОЧЕНОЇ нори почувся голос Грайка:
- Мамо, я тут. Я живий.
Грета почала лапками відривати нору і невдовзі з під землі виліз непослух Грайко.
- Що сталося, синку?
- Тут була Лисиця, – винувато мовило Мишеня.
- Певно, ти знову сидів біля самого виходу?
- Так, мамо.
- Ось бачиш, до чого приводить твоя поведінка! Якби ти сидів в нірці, то й Лисиця тебе б не побачила.
Діти допомогли мамі Греті полагодити нору, і невдовзі надвечір всі вже були в безпеці.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726245
Рубрика: Інша поезія натхнення
дата надходження 29.03.2017
автор: Людочек