А трави в’яло полягали в сінокоси,
Замучені і зморені в жарі.
Цілує, пестить вітер мої коси,
А я лежу на скошеній траві.
Вдивляюся в небес глибінь безмежну,
І так вже добре на святій землі.
А вітер коси пестить обережно…
Я все ж лежу на скошеній траві.
Давно вже трави полягали в сінокоси,
Вдихаю цей духмяний аромат.
Заплутались поміж травинок коси.
Роки летять, не вернуться назад.
Так шелестить поміж травинок вітер,
Цілує руки ніжно і вуста.
Вдихаю аромат духмяних квітів,
Блаженна в скошеній траві краса.
© Тетяна Гриндула 1 березня 2017 р. (00 год. 17 хв.)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726324
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.03.2017
автор: Гриндула Тетяна