Я знову і знову, вже вкотре, п'ю кришталево-холодне повітря молодого березня, вперемішку з гіркуватим запахом торішнього прілого листя і чекаю теплого весняного дощу, бо після нього точно вибухне яскрава зелень - найсміливіша і найспокусливіша своєю невинністю, насичена кольорами юності і мрій...
Я пам'ятаю і так люблю ранню весну моєї долі за її щедрий дарунок - перше кохання, кохання всього мого життя; за сподівання і молодість, за блиск щасливих очей і перший нестримний цвіт нашого молодого ще саду...
Я ніби відчуваю легкий, майже непомітний, дотик теплого пташиного крила. Бо ці маленькі створіння набагато раніше, на рівні природного інстинкту, відчувають перші несміливі, але такі вперті, кроки дівчини-весни...
Я вкотре обережно перевертаю пісочний годинник в очікуванні нових бажань, щирих сподівань, живої земної сили, надії і віри...
Я люблю тебе, пізнє літо моєї долі, моя терпка насолодо, моє слово і моя пісне, за ледь вловимий щем молодого вина. За довершеність ліній і насиченість кольорів оксамитового будення у невибагливому і простому малюнку мого життя... За боязливу впевненість у собі, за стиглий важкий колос житнього поля; за солодкий в'язкий нектар і гіркуватий цілющий присмак настояного меду минулих років... За пісню щодення, коли хочеться тихо радіти за своїх рідних і близьких, за свою багатостраждальну терплячу землю... За щоденну наповненість душі відчуттям смиренного земного раю у взаємній любові і злагоді... За впевнені густі мазки художника-долі в благословенному передчутті досконалості і довершеності у всіх витворах моєї яскравої уяви, бурхливої фантазії, невтомної праці, теплого спокою, безмежного терпіння і щедрого душевного достатку...
Я так люблю тебе, Пізнє Літо Моєї Долі...
- - -
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726447
Рубрика: Нарис
дата надходження 30.03.2017
автор: Наташа Марос