Думки мої губляться поміж пониклих будівель,
Блукають міськими провулками, шукають тепла.
Де барви твої, моє місто? Де сонце? Де світло?
Немає давно у цій сірості сонця й життя.
Усі перехожі, мов зомбі, до сірості звикли.
Не дивляться в очі, читають у ґаджетах світ.
Розплющую я свої стомлені очі, пониклі,
Я бачу барвистість, вдивляюсь у інший я світ.
Снують перехожі, ввімкнувши вай-фай у смартфонах,
Спілкуються нарізно, в душі не глянуть свої.
Це вже не природно, індустрія творить цю моду,
Живе спілкування зникає з живої душі.
Це не павутина, це кокон суцільний в планети,
Один із етапів глобальних метаморфоз.
А що буде дальше? Сьогодні у нас є планшети,
А завтра який буде в нас апофеоз?
© Тетяна Гриндула, 30 березня 2017 р. (20 год. 16 хв.)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726501
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 31.03.2017
автор: Гриндула Тетяна