З весняною водою притихли заморені гуси,
Піднімалося сонце, щоб довше на нас посвітить,
Виглядали домашні мене, але не повернуся,
Не прийду вже додому - я буду отам, де є ти...
Щоб вдихати повітря, яке твої весни лоскоче,
Заплітати у коси вітри у ту бажану мить,
Повертатись до тебе, /бо хтось так давно напророчив/,
Обнімаючи пружне повітря, мов пташка, крильми...
Та нехай увесь світ зачекає, /я так цього хочу/,
Бо роки пролилися мої - через сито вода...
Мої весни так швидко летять, що аж серце тріпоче,
Мої зморені весни, що змусили душу страждать...
- - -
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726639
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.03.2017
автор: Наташа Марос