Твої вуста, припухлі, ледь відкриті,
До себе манять так, що аж боюсь,
Забудусь раптом і якоїсь миті
Неждано поцілунком в них віп’юсь.
До них тягнуся. Спраглий подорожній
Мабуть бажає так ковтка води.
Та вгамувати спрагу може кожний,
Вкусити можна і гріху плоди.
Але щоб так, впиватися коханням,
Припавши вдвох до цього джерела,
Щоб дійсність перевершила бажання,
Мені ти цього щастя не дала…
30.032017 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726642
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.03.2017
автор: Мирослав Вересюк