Не бачив Діда я живого,
Лиш давній зжовклий є портрет;
Та й доля тяжка хлібороба
Злим – перекинулась на мед...
Забрали Діда в тридцять сьомім,
Бо кажуть був середняком;
Як до землі б він був, як сонний,
Лежав на цвинтарі б рядком.
Та не судилось – де могилка
Тепер не скажуть: ні архів,
Ні кедри – лиш гойднеться гілка
Десь у Сибіру... поготів.
Папір реабілітаційний,...
Кого зігрів він із сім’ї?
І скільки душ, для світу цінних,
Донос чи розпис чийсь згноїв?
Чи розбудуєм справедливість –
Яку ще ціну більшу дать?
О, Боже! Відколи ж цнотливість
В Серця допустять панувать?
Не бачив Діда я живого,
Лиш давній зжовклий є портрет:
Красивий. Погляд добрий в нього...
Лиш стиха шепче... очерет...
02.04.2006р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727043
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 03.04.2017
автор: Променистий менестрель