Розкриті широко ворота…
У косах мами – сивина…
А на хресті – рушник скорботи…
По Україні… йде війна.
Вона заходить в двір, у хату…
Спить в домовині батько, син…
І не потрапив ще за грати
Той, хто війну нам запросив.
Вона ж, мов гідра, все зжирає
І землю кров’ю полива,
Серця матусь в вогні згорають,
Шукають правдоньки слова:
За що їх гинуть бідні діти
І чийсь поліг коханий син,
Народжений, щоб жить, радіти,
Топтати спалахи роси.
Ховали всім селом Івася,
Він України вірний син,
В хустину чорну одяглася
Матуся… Гімн заголосив…
Навислі хмари… теж ридають…
Тут побратими і сім’я…
Чому світ рано покидають
Герої? Жах німий стояв…
А вони ж так хотіли жити,
Та вкоротила вік війна,
Любити вміли і дружити…
В хустині чорній і весна…
Допоки будуть гинуть діти,
А біль карати матерів?
Куди шрами війни подіти?
Вогонь свічі мовчав… горів…
18.05.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727083
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 03.04.2017
автор: Ганна Верес