Напившись з неба життєдайної води,
дерева кольоровими стають і трави…
Мій час омана, лиш за носа поводив,
а я ж ніколи перед ним…, я не лукавив…
Сонце в мої плечі вп’ялося промінням,
пронизує нанизує на вістря…
Я не боюся бути у чомусь винним,
та в грудях жме печаль весни суцвіттям…
В далині, ще дні з відкритими очима
чекають мрій, і з присмаком утрати
йду, і вірить хочеться, що ти відчиниш…
Напившись неба, у тобі розп’ятий…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727196
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.04.2017
автор: Матвійчук