Палають гори, поле вигарає,
Боже мій милий, що тепер буде.
Ні крихти милосердя у людей немає.
Та серце вгрудях наче дзвін гуде.
І запах диму, погорілі верхи,
І хоч би Бог дав дощик на цю ніч.
Чи може Бог ся дивить на нас зверху, -
Не спить давно, і не стуляє віч.
Димують гори у страшній задумі,
Болить в душі запалена земля.
О Господи, пошли на землю струмінь,
Згаси вогонь пекельний на полях.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727227
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.04.2017
автор: Ольга Семенюк