Глянеш довкола і знову стане на серці гірко,
бо не минає облуда білого навіть одвірка,
а навпаки - ще частіше звидіти можна цю ваду
поблизу тої відмітки, що розговілась на правду.
Нонсенс, а в кождому кроці стільки його - аж дурієш!
Деколи слово чи пів хоч мовити геть не посмієш,
кублище ж бо розворушиш лютих шалених шершенів,
і напосядуть на тебе докори злобні й шалені.
Бозна, чого так буває, бозна чого так стається,
що соровиця зчорніла жбухне із того джерельця,
де, говорили, хлюпоче тільки прозора водиця...
Певно, виною облуда, зовні така яснолиця.
Хто ж не сп*яніє від вроди, хто не піддасться чортиці?
І проростають з-під серця гострі роз*юджені шпиці -
вколешся, зойкнеш і знову стане тобі гірко-гірко,
що не минає облуда білого навіть одвірка...
4.04.17 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727316
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 05.04.2017
автор: Леся Геник