Навчи мене смирення серед трав,
Допоки світ не вкриє падолистом,
Аби ніхто мене не розпізнав
Зі зверхнього мурованого міста.
Зроби зелом давно пророслий біль
І заквітчай бруньки моїх ілюзій,
Щоб бачити барвисто звідусіль
Як зорепад спочив на виднокрузі.
Дай зрозуміти передзвін роси
У цноті ледь народженого світла,
І леготом нечутним віднеси
Бажання всі у позахмарні житла...
Лиши мене смиренним серед трав,
Допоки серце літеплом жаріє.
Я стільки зим його оберігав...
Тож, хай воно намарно не змаліє.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727420
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 06.04.2017
автор: Вадим Димофф