* * *

[i]На  бенефіс  Юрію  Колеснику
10.02.95  р.[/i]

…  Ти  козак  і  син  козачий,
Чуб  розчісують  вітри.
Забери  мене,  одначе,
В  Січ  бентежну,  забери.
Одягаю  шаровари
(Вороного  підвели).
Щоб  вояки  не  пізнали
І  на  глум  не  підняли.
Місяць  стане  на  порозі
Тихо  зрониш  –  ой,  пора!
Та  й  пускачем  по  дорозі
Аж  до  славного  Дніпра.
«Ой,  дурепа!  –  скаже  мати,
-  Чи  сказилась  на  біду?!»
З  харцизякою  чубатим
Я  ніде  не  пропаду!
Будем  ворога  рубати,
Потім  станем  на  постій  –  
Вороних  коней  купати
У  Туреччині  чужій.
І  коли  почнеш  співати,
Я  скажу  –  часу  не  гай:
Досить,  хлопче,  воювати,
До  Охтирки  повертай…
Воювати  всі  зуміють…
Прощавайте,  козаки!
А  хто  ж  буде  жито  сіять
І  саджати  буряки?!
…  Ось  і  дім.  Усе  так  мило.
Мати  молиться  –  ну,  жах!
Де  ж  це  горе  вас  носило,
По  яких  таких  світах?!
Ну,  та  що  казати  далі?
Вірю  я  –  біда  мине,
І  на  бронзовій  медалі
Юра  вирізьбить  мене.
В  свята  п’ється  оковита,
Пісня  в  сутінках  пливе.
Восьма  сотня  знаменита
Тим,  що  там  Юрко  живе.
Закує  зозуля  в  лузі,
Серце  стиснеться  чогось…
Щоб  же  тобі,  козарлюзі,
Ще  дві  сотні  літ  жилось!
Щоб  багато  пригадалось,
Та  співалось,  як  пилось.
І  гарненько  працювалось,
І  хотілось,
І  моглось!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727485
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.04.2017
автор: Галина Будянська