Кажуть, загоїться, навіть як пеклом болить.
Звикнеться. Контури стануть бліді і розмиті.
Ділиться навпіл над нами небесна блакить,
В’яне у серці любов оберемками квітів.
Я заплітаю /для кого?/ у косу вінок –
Листя сухе, наче терен, байдужістю коле.
Ми заблукали у вирві життя сторінок.
Скільки не йшли, а повсюди – спустошене поле.
Сіяли – знову збирали рясний пустоцвіт
І простягались між нами кордони іроній,
Доки не згасли за обрієм спомини від
Перших «привіт» до останніх «пробач» на пероні.
Все, що лишилось на згадку – безхатько-душа.
І недосказаність слів – диким хмелем у скронях.
Рівно за чверть до появи Малого Ковша
Зникну і я, наче зморений осінню сонях.
/колись-тепер/
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727613
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.04.2017
автор: Олена Вишневська