Час перемін. А ми тупцюєм все
І досі продаєм себе за гречку,
І мовчимо, неначе ті овечки,
І сподіваємось: "Мо' цей раз пронесе…"
Не пронесе. Доки й не відчахнем
Лукавої сподіванки на Бога.
Мовляв, прийде від нього допомога,
Чекаймо, лиш. Того лиш не збагнем,
Що сивий Бог давно вже спогляда
На лінощі лукаві у зажурі
І в погляді його все більш похмурім
Гроза усе частіше прогляда.
Тож, прокидаймося, братове, від облуд,
Від сподівання на небесну манну -
Розкриймо очі - бій іде останній
І в нім лукаві підпирають юд.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727908
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.04.2017
автор: Валентин Бут