Ти проходиш так миттєво, слід пелюсток залишаєш,
Про відбиток на душі, як встелився, вже й не знаєш.
Не знаєш та й не треба! Навіщо перейматись!
Сердець в світі незліченно, яким треба закохатись.
Їх багато - ти один, це твоя робота,
Як складеться доля в них – не твоя турбота.
Амур випустить стрілу, сам, яку не знає,
Чи уб’є, чи подарує – дорогу до раю.
Якщо вийде щось не так, безневинно покружляє,
Руками розведе, : «Ну щож, так буває…»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=72796
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 07.05.2008
автор: Hellenn