Колись верба тримала віти вгору,
Несла до Господа молитви за життя,
Була наповнена вином свята амфора,
Щасливий той хто пив оце пиття!
Пила й вербичка, і була щаслива,
Бреніла пісня на вершку гілок,
Там вітер дув між листями грайливо,
Вона сміялась, слухала пташок.
Така гармонія! Краса в захистку!
Проміння сонячні, Господній рай,
Та голуб білий ніс болючу вістку ,
Мине цей тиждень, зчорніє небокрай!
Розпнуть того, кому тепер кидають,
Під ноги гілля пальми і верби,
Кричать осанна, велично вітають,
Не відають, що прийде день журби!
Заплакала верба спустивши віття,
І більш ніколи вгору не зняла,
Воскрес Христос, та біль тисячоліття
Їй не забуть! Й тепер в сльозах вона!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728027
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.04.2017
автор: горлиця