Як же страшно тонути від болю,
Прокидатися від жахливого сну.
Де кохання не дарує волю,
А заставляє горіти без вогню.
Цей сон тривав досить довго
Вже й ліку напевно нема.
Та встиг залякати до смерті
Розранену душу мою.
Я на своїх обламаних крилах
У вирій від тебе щодуху лечу.
За те, що ти стривожене серце
Закрив навіки у клітку стальну.
Від страху вночі прокидаюсь,
Біль з середини рве мене знов.
Від цього знову задихаюсь
І у сні страшному тону.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728052
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.04.2017
автор: VeroNika_