[i](сумна казка про золоту рибку)
[/i]
Порибалити на вудку
вийшов на мосту
і спіймав на каші грудку
рибку золоту.
Довго-довго придивлявся,
може то мара,
а коли переконався –
кинув до відра.
В голові думки рояться
й руки аж тремтять:
три бажання, три бажання,
щоб не прогадать!..
Перша думка – то маєток,
поверхів на п’ять,
щоб було де жити, пити,
смачно їсти й спать.
Друге думка – то машина,
„Ровер“ чи „Порше“,
щоб возити половину
й дівку десь „шер-ше“…
Ну, й нарешті третя – яхта,
рибку щоб ловить,
плавать щоб як польська шляхта,
не пішком ходить.
В роздумах добрів додому,
увійшов у двір,
вже й хотів оголосити
рибці приговір…
На поріг відро поставив
й миттю в туалет,
щоб із легкою душею,
як казав поет.
Повернувся до порога,
а відро пусте.
Він дружині запитання
задає просте:
Де ж поділа ти, кохана,
рибку золоту,
а вона очима блима –
Віддала коту…
В чім мораль? Усім відомо,
вже який тут сміх –
Не ловіть маленьких рибок,
хоч і золотих!
11.04.2017
© Copyright: Александр Мачула, 2017
Свидетельство о публикации №117041107261
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728441
Рубрика: Жартівливі вірші
дата надходження 12.04.2017
автор: Олександр Мачула