Кожного ранку над обрієм сходить сонце.
Його промені змінюють світло нічних канонад.
Кожної весни чоловіки сіють просо,
Кожної осені жінки збирають для вина виноград.
Зимою чоловіки їдуть на заробітки до Польщі або Литви.
Жінки щоночі читають навколішки молитви.
Янголи досі не зжалились над їх каяттям.
Зрештою, смерть завжди існує поряд з життям.
Ябки звідси можна було тікати - я б утекла.
Весна приносить багато води, надію і трохи тепла.
Під гасла блазнів, під шум і гам,
Я б бігла, якби вони не стріляли услід по ногам.
Цього міста не існує на картах і не існує узагалі.
Сюди ніколи не прибували літаки або кораблі.
Тут мало учених, у школах немає стін,
Зате багато військових і воєнних частин.
Тут надто мало сонця і надто багато тепла.
Тут всохла кожна ріка, що колись текла.
Тут плавлять хрести на стилети і навпаки.
Якщо ти впадеш - ніхто не подасть руки.
Із міста, де цінніший за золото кожен подих,
Де думати інакше,чи думати взагалі- подвиг.
Із міста, де кожен святий в минулому хуліган,
Я б бігла, якби вони не стріляли услід по ногам.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728623
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 13.04.2017
автор: Вікторія Іщук