Я тішусь цими елегійними деньками,
Бо згодом стане це лиш спогадом,
Лишиться ще незвершеним етюдом,
Який я мушу знищити стрілоньками.
Буду бита тугою, лихими думоньками,
Аби в пам’яті милуватися її поглядом,
Аби стрітися з омріяним її привидом,
Захмелію гіркими своїми слізоньками.
Ну а поки ці дні тягнуться повільненько,
Поки вона, ще зовсім усміхнена, мріє,
Останні поезії у своєму житті віщає,
Я ридаю від радості й горя, тихесенько.
Чому кидає мене на самоті? Лишенько,
Зовсім скоро вона назавжди зомліє,
За рідкою травою врешті забовваніє.
Чи битимешся ти ще, моє серденько?
Ось і постукали у шибку з вістоньками,
Устелили її путь змоклим снігом,
Оповили її стан липовим цвітом.
Задиміло усе, запалало вночі іскорками.
Не зотліла лиш скринька з ікононьками,
З її останнім недописаним монологом.
І вже знову сходить сонце за городом,
Та більше не тішитимусь я весноньками.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728838
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.04.2017
автор: Ілена Аксельссон