Ми за освітою усі архітектори,
Більше як півстоліття по нам котком пройшло,
Були зодчими, поетами, лекторами,
Дизайнерами, вченими, художниками –
Все це наше стало, було і є ремесло.
Непомітно активне життя промайнуло,
Ми – пенсіонери, стоїмо у шерензі –
Старі, хворі, хтось веселий, а хтось похмурий,
Бо Смерть по одному тягне нас до Більшості,
Хоч Життя не до всіх і має претензії.
І скільки задумів не реалізоване!
Думка банальна і звична на усі часи!
Та саме на цьому Нове і основане:
Далі без нас наші діти/онуки ідуть,
Адже колись і ми так починали іти.
14.04.2017
К.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729079
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.04.2017
автор: Левчишин Віктор