Привіт, о друже мій читач
Сьогодні віршиків, як бач
Буде не мало...Ти не плач
Бо я людина добра, не палач.
Я розповім історію цікаву
Ти присідай і випий каву,
Бо вірш про віддане кохання
„любить и быть любимым” о бажання
Ну що ж почнем, але спочатку
Про себе я поставлю крапку.
Розказавши вам про неї
Кращої не знайдеш ти феї
Коли за обрієм з’явилось сонце,
Я відчинив і глянув у віконце,
Тебе побачив із Русланом,
Що жив з сестрою там за ланом.
Ти з ним йшла до водограю
І виглядала наче рай.
Тебе за руку він тримав
І мою хату обминав.
Ти йшла, всміхаючись раділа,
Та он забуть мене зуміла.
Ти до Руслана утікала –
Моє ти серце надірвала.
А я стою – і сльози линуть
Кохання-крила мої гинуть.
У моє вікно ти не дивись
Без мене жити вже учись.
У жилах кров тече все швидше
І злість залазе глибше й глибше.
Зубами язика я тримав
І раптом криком закричав.
Ти подивилась у вікно моє,
Застукотіло серденько твоє
І руку ти Руслана відпустила,
Й на крок від нього відступила.
І на очах з’явились сльози
Ти випускала з рук прекрасні рози
І на коліна ти упала
І тихи, тихо щось сказала:
„Прости мене, любов моя,
мене підкорила любов твоя
Руслан мені товариш дружній,
Він захистив мене, він дуже мужній”
Я вибіг з хати – і до тебе;
Ти піднялась і обняла мене.
Я плачу – плачеш й ти
Та я сказав: „ой, відпусти”
Я відійшов від тебе до Руслана
Життя, якого безталанна:
„Я віддаю тобі її
збулися нарешті мріїї”
Я просто вдарив по лиці
Узяв відро і до криниці
Вона кричала мені вслід
А між нами товстий лід.
Набрав води, прийшов до хати
Я сів тихенько на стілець
А сльози л’ються, як з відра
І чую голос з-за вікна:
„Прости мене, я повилась погано
це сталося раптом вчора рано
я йшла соьі весела з ринку
зморилась, зумипинилась на хвилинку
І він до мене підійшов
Почав грозитися ножем
Та он Руслан уже ішов
І вбивця тихо відійшов
Почав тікати – Руслан за ним
І зупинився біля складу тим
Що Руслан його побив
Таким ось чином захистив
Він захистив мене від того вбивці
За це йому я дуже вдячна
І ось ми з ним йшли, гуляли
І квіти збирали, які не зів’яли
І раптом я почула крик
До якого ти не звик
І я побачила у вікні тебе
І ти подумав щось не те”
А я сижу і тихо плачу
Закрив очі, нічого я небачу
А ти мене благаєш
Від мене прощення чекаєш
А я нічого не скажу
Свої думки не розкажу
І серце я для тебе зачинив
Думки про тебе розчинив
Ти зрозуміла і пішла
І більше до мене не зайшла
А я із каменем в душі
В людській тривожній метушні
Залившився один, єдиний
У всьому тільки я виний
Бо я її з душі прогнав
І просто Руслану віддав
Ну що ж про себе я сказав
Кінець приречений настав
А зара про кохання-крила
Руслана і Анюти сила...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=72922
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 07.05.2008
автор: Арлик Пентон