Геть промокло взуття і розкисла земля
Щосили хапає і тримає за ноги,
Безпілотник у небі над нами кружля
І душа холодок відчуває тривоги.
Ми зарилися в землю, тримаємо фронт,
Смерть кістлява щодня заглядає нам в очі,
А в країні в цей час розкошує бомонд,
В нічних клубах тусується молодь щоночі.
Там гарують всю ніч розпашілі тіла
Та тече алкоголь не струмком, а рікою!
В нас також цілу ніч «дискотека» була,
Кулемет не змовкав, аж розпікся від бою.
Ми також цілу ніч не зімкнули очей
Та у зранену землю втискались тілами.
На війні пізнаєш справжню цінність речей
І як рано сивіють дружини та мами.
Стугоніла земля від снарядів та мін
І слова якось самі складались в молитву,
Хто молився за нас, усім низький уклін,
Памятайте про тих, хто пішов на цю битву.
Ну а ті, хто гадає, що втік від війни,
Чи забути старався і біситься з жиру,
У смертях та крові частка їх є вини,
Не сприяє байдужість в досягненні миру.
Байдужість, це завжди приховане зло,
Бо з мовчазної згоди вчиняється злочин.
Якби менше байдужих в країні було,
То би менше полеглих стрічали з обочин.
17.04.2017 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729392
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 18.04.2017
автор: Мирослав Вересюк