Коли поети лягають спати,
не вночі, не удень, назавжди…
Вони лишають слова вікувати,
вплітаючи їх у змучені дні…
І коли мовчать то знають чому,
вони вписують в паузу життя…
Часто ховають нас від дощу,
забуваючи власне велике я…
Поети насправді маленькі,
вони непомітні, вони ж люди…
В їх душах проростають зерна,
які квітнуть колосся повсюди…
Поети лягають спати в епоху
свою, безнадійно – пророчу …
Вони незбагненні мрійники трохи,
що відкривають заплющені очі…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729495
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.04.2017
автор: Матвійчук