Пам'ятаєш,
ми пили заварений зелений чай з росами,
нам люди здавались занадто дорослими.
У світі, де кріпосне право ще в моді,
ми пили чай при будь-якій нагоді.
Розмови про близьке ніщо і далекі мрії…
Я писав, ти малювала в смарагд свої вії,
які часто ховала під рожеві окуляри,
щоб ніхто не бачив твої справи.
Я любив з цукром, ти не любила солод,
та на любов обоє відчували голод,
який з новою церемонією чаю
буркотів в животі від відчаю.
Опісля,
ми пили заварений зелений чай з росами,
до речі, ми теж стали занадто дорослими.
У світі, де люди загубили свободу
з брудного повітря у брудну воду.
Он-лайн діалоги та селфі-ейфорія
зробило нас хворими до божевілля.
Злизаний цукор з моєї чашки -
У кожного свої перемоги й поразки.
Тепер,
ми п’ємо заварений зелений чай з кров'ю
та займаємось в ліжку справжньою любов'ю,
серед обвуглених гіпсокартонних стін,
серед уламків щастя та творчих руїн.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729642
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.04.2017
автор: Микола Соловей