Прийди і почуй!
Я взиваю до тебе!
Прийди і відправ мене просто у небо.
Згодуй мене кракену, він ж вдавиться бідний
Моїм божевіллям духом неплідним.
Прийми мене: вирви з живих грудей серце.
Я так побажала, на горе, не вперше.
А скільки їх в мене? Чотири чи сотня…
А може й одне, та душа все ж холодна.
Пробач і прийди, я благаю вже тихше.
Слиз мороку топить в обіймах все швидше.
Густий, брудно-сірий, смердючий і клейкий
Всотався у шкіру, кінець не далекий.
Я чую, як кров’ю залилися очі,
З могил піднімаються мислі пророчі.
Промив слиз легені: задуха, пітьма…
А знаєш кінця ж то таки і нема.
Це просто початок такий нестійкий,
І можеш не йти, бо підйом тут стрімкий.
Хоча, якщо зможеш пройти це болото,
Повісь там на вході колючого дрота.
Прийди… Я тихенько снодійно шепочу.
А ти ,навпаки, голосніше ще хочеш.
Мій голос вже тухне – бажання росте.
Ти – досить таки нестандартне лице.
Прийди і почуй!
Не взиваю до тебе,
Ти ж йдеш і вкидаєш мене просто в небо.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729666
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.04.2017
автор: Крісті К.