Спохмурнілі, засмучені очі,
Так нервує, що руки тремтять.
Тож-бо я, під покровами ночі,
Все своє повернула назад.
Як болить же, коли він сумує,
І шукає омріяну мить.
Може, голос тоді і почує,
Й зрозуміє, що треба робить.
Хай же плаче. Його закликаю,
Хай крізь сльози отримає біль,
Як і я через нього страждала,
І топила образу у хміль.
Все то правда. Та зла не бажаю,
Заслужив. Треба, щоб було так,
Може шелестом зірочок зрання
Таємничий отримає знак...
© Copyright: Анастасия Федоренко, 2017
https://lady-anastasiia.jimdo.com/
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729734
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.04.2017
автор: Анастасія Калініна