Ти Дедал, що поливає бензином старі рубці,
які пахнуть воском печальної гіркоти твоєї.
Хотілось до сонця, та крила відпали в тобі…
Ногами по світу, півжиття – метро, думками
в минулі алеї.
Ти забув у відділенні травматології
свою голову, яка трималась на проблемах
твоїх песимістично-збочених історій
у волоссі, мов на супутникових антенах.
Ти п'єш пінтами пиво, закусюючи тунцем
спогади, що замучені спекою Чорного моря.
Твій потяг вічний з великою купою проблем,
залишки твого сонця з уламками жовтого,
з відтінками горя.
Ти був воїном світла та менеджером телефонів,
боїнгом чи китайським потягом під Ла-Маншем,
близькозорим ботаніком чи сірим дальтоніком,
боягузом, а можливо, сепаратистом на марші.
Ти все забув. Твоя уява – шизофренія.
Твій біль, можливо амнезія для повстань.
Корисний коефіцієнт, чи можливо корисна дія,
коли вся планета – це шматки не здійснених
бажань.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729858
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 21.04.2017
автор: Микола Соловей