Допоки цей світ у очах не зотлів від архаїки,
А серце вмивається бризками світла й тепла,
З вишневого цвіту вітри викладають мозаїку,
В вінок з оксамиту вбирається спрагла земля.
А як же насущне, що в тиші сакральній освячене?
Воно ж поза часом і простором створює світ.
А хочеш побачить, роззуйся й випрошуй пробачення,
Хто вміє пробачить, той вміє тримати політ.
Учитися варто, вдивлятись, та знов не повторишся.
Як двічі у річку… Як дзеркало в друзки лиш раз…
Краса світ врятує, якщо ти в красі тій відродишся,
В красі свого серця, без золота, срібла й прикрас.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730010
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.04.2017
автор: Олена Жежук