Подія ця була давним – давно.
Посеред хмар прослалося сукно,
Взялась нізвідки з сірого сукна,
Веселка - і туманна, і сумна.
Трималась я́кось на семи вітрах,
Наво́дила на люд печаль і страх.
Дівча дивилося через вікно
На вбоге непривабливе панно.
Задумало змінити сірий світ,
Щоб грав – переливався самоцвіт.
Взяла червону барву у квіток,
Сплітати стала чарівни́й вінок.
У помаранчі колір попросила,
Лимонним соком квіточки полила,
Вплела зелені росяні листки,
Блакить черпнула з водограй – ріки,
По синь звернулася аж до хмаро́к,
А фіолетовий барвник віддав бузок.
-Прийми, веселко, - дівчина просила.
Панно сумне віночком прикрасила.
Вінок веселка з вдячністю взяла,
Натомість дівчині всю сірість віддала.
Настали сірі ночі, сірі дні
І нескінченні будні мовчазні́
У клопотах, повинностях, роботі,
У повсякденному круговороті.
А там, у небі, виграє веселка,
Навіть тоді, як ллє, немов з відерка.
Посеред гроз і помежи дощами
Сьома́ милу́ємося кольора́ми.
© Галина Брич
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730023
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.04.2017
автор: Галина Брич