Остигає зілля запашне,
Що в народі "кава" називають.
А такі, як я, хоч де-не-де,
Навіть в каву чари добавляють.
Зілля пахне: кава та кориця.
Дрібочка любові, крапля сліз.
Хай тобі, ріднесенький, не спиться,
Знову сниться темний, хижий ліс.
Що там робиш - то мені начхати,
Хоч страждаєш, з остраху тремтиш.
То твоя дорога, щоб шукати,
А не щоб встромляти в спину ніж.
Сонце, йди ж. Та я не допоможу.
То твій шлях - пройди його один.
Може і припиниш так вороже,
Городить слабкий із гілля тин.
Зілля пахне... Вип'ю я ту каву,
Бо зварила лиш собі напій.
Ти ж хотів, як завжди, кращі страви,
А натомість - май же хміль гіркий.
Йди, страждай. Хай сльози віділлються.
Не допоможу тобі ніяк.
Зіроньки зрання разом зберуться,
І покажуть таємничий знак.
© Copyright: Анастасия Федоренко
https://lady-anastasiia.jimdo.com/
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730058
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.04.2017
автор: Анастасія Калініна