В ці дні,
осінь дихає міддю,
такою теплою й повзучою ніби туман.
Понеділки здаються особливими і світлими
зникаючи у вихорі буденних справ.
Я засинаю десь між часом сходження
коли згасають на вулицях ліхтарі,
занепокоєний й стривожений,
як і всі інші на цій землі.
В ці дні
твоя хода губиться у розписі бруківки
і волосся дерев падає рудими плямами.
Осінь любить так, як любить самотня жінка,
/інколи занадто млісно, інколи до безтями/
І певно, ти знаєш,
що кожен твій видих - це мій подих.
І що, ці вірші - тобі, як найцінніше з моїх речей.
Осінь чарує, й у жовтні приємна на дотик,
і схожа на смак твоїх плечей,
Й нехай стає холодна з неба вода.
Ти все ж смієшся знову, а отже грієш чиїсь очі.
Збіг випадковостей - це і є справжнє життя,
коли живеш на повну і не відкладаєш
на потім.
жовтень 2016р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730082
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.04.2017
автор: Микола Соловей