(Деякі) «Сонети Списотрусові до «темної пані» з моїми українськими перекладами
Some Shake-Speare’s Sonnets of the «Dark Lady» group in my Ukrainian translation
Ви теж його перекладали, англійського національного поета Списотруса Вільгельма Івановича (:-). Або переспівували його мотиви. Тому я дуже прошу пробачити мені, що деякі перекладацькі рішення, можливо, співпадають з вашими або з іншими, які знаєте ви, але не знаю я, а також те, що деякі переклади носять досить вільний характер. Ці сонети перекладала сила-силенна обдарованих людей, а оригінал є визначальним, тому, мабуть, кількість вдалих варіантів перекладу таки обмежена. Але якщо комусь необхідно причепитися до пана Списотруса (в даному випадку - мені), то, можливо, це немарно.
Врешті, це пан Списотрус взявся навчати мене перекладати вірші українською.
Sonnet 127
In the old age black was not counted fair,
Or if it were, it bore not beauty’s name.
But now is black beauty’s successive heir,
And beauty slandered with a bastard shame.
For since each hand hath put on nature’s pow’r,
Fairing the foul with art’s false borrowed face,
Sweet beauty hath no name, no holy bow’r,
But is profaned, if not lives in disgrace.
Therefore my mistress’ eyes are raven black,
Her eyes so suited, and they mourners seem
At such who, not born fair, no beauty lack,
Sland’ring creation with a false esteem.
Yet so they mourn, becoming of their woe,
That every tongue says beauty should look so.
127
Що темне може так, як світле, сяять,
Не знали у якісь часи старі.
Та темне світлому спадкує навіть,
А вроду зневажають — в цій порі.
Зробився кожен як Природа сильний:
Невірну вроду намалює враз.
Немає місця так красі правдивій:
Не впізнають або принизять в нас.
Що ворони, коханки очі чорні,
І тих прекрасних, хто красу купив,
Немов оплакують в жалобі скорбній:
Природність хибний смак занапастив.
Та вразить так виразністю сумною,
Що всі у згоді: врода є такою.
Переклад 15. 10. 2014.
Sonnet 128
How oft when thou, my music, music play’st
Upon that blessed wood whose motion sounds
With thy sweet fingers, when thou gently sway’st
The wiry concord that mine ear confounds,
Do I envy’ those jacks that nimble leap
To kiss the tender inward of thy hand,
Whilst my poor lips, which should that harvest reap,
At the wood’s boldness by thee blushing stand.
To be so tickled they would change their state
And situation with those dancing chips,
O’er whom thy fingers walk with gentle gait,
Making dead wood more blest than living lips.
Since saucy jacks so happy are in this,
Give them thy fingers, me thy lips to kiss.
128
Для мене — музика, ти ще й музична;
Дивлюсь, як граєш, і дивує те,
Як родиться гармонія незвична,
Бо пальці пестять дерево просте,
І заздрю я тим клавішам моторним, —
Встигають ніжні ручки цілувать,
Як випада губам моїм голодним
Лиш збоку роздратовано чекать …
О, з клавішами губи б обмінялись!
І цей танок щасливий був би їм,
Бо деревинкам мертвим більш дісталось
Твоєї ласки, ніж губам живим.
Нахабам любо так стрибати прудко…
Хай пальчики цілують! Дай-но губки…
Переклад 17.10.2014.
Sonnet 130
My mistress' eyes are nothing like the sun;
Coral is far more red, than her lips red:
If snow be white, why then her breasts are dun;
If hairs be wires, black wires grow on her head.
I have seen roses damask'd, red and white,
But no such roses see I in her cheeks;
And in some perfumes is there more delight
Than in the breath that from my mistress reeks.
I love to hear her speak, yet well I know
That music hath a far more pleasing sound:
I grant I never saw a goddess go,--
My mistress, when she walks, treads on the ground:
And yet by heaven, I think my love as rare,
As any she belied with false compare.
130
(Це не зовсім переклад, а радше жартівливий переспів).
Коханка зір із неба не хапає,
І сонце не бринить з її очей.
Вона дріт чорний в коси заплітає,
І трохи сірий сніг її грудей.
Троянди східні, білі та червоні,
Цвітуть не на коханчиних щоках.
І краще б нюхав я парфуми модні,
Аніж природний дух її втягав.
Коли вона щось каже, я вмліваю,
Хоча миліша музика мені.
Воліла б удавати, що літає,
Та бачу я, що ходить по землі.
Але божусь: не гірша моя мила
За тих красунь, оббреханих над силу.
Переклад 4 січня 2013 г.
Sonnet 131
Thou art as tyrannous, so as thou art,
As those whose beauties proudly make them cruel;
For well thou know’st, to my dear doting heart
Thou art the fairest and most precious jewel.
Yet in good faith some say, that thee behold,
Thy face hath not the pow’r to make love groan.
To say they err I dare not be so bold,
Although I swear it to myself alone;
And to be sure that is not false, I swear
A thousand groans but thinking on thy face;
One on another’s neck do witness bear
Thy black is fairest in my judgment’s place.
In nothing art thou black save in thy deeds,
And thence this slander, as I think, proceeds.
131
Недобра ти до мене — як і ті,
Що врода доброту у них забрала.
Напрочуд впевнена в моїм чутті,
Бо найясніша, найдорожча стала.
Думки відверті я не раз чував:
Любов стогнать примусить ти не здатна.
Що це не так — у вічі не казав,
Та заочі — те знав, що здатна надто.
Бувало, уявлю твоє лице —
Не здержу стогонів, щодалі гірших…
І свідчить зовсім явно галас цей:
Для мене стало темне найсвітлішим.
Ти чорна тільки тим, що наробила, —
Тому і наговори заслужила.
Переклад 16. 10. 2014.
Sonnet 132
Thine eyes I love, and they, as pitying me,
Knowing thy heart torment me with disdain,
Have put on black, and loving mourners be,
Looking with pretty ruth upon my pain;
And truly, not the morning sun of heav’n
Better becomes the gray cheeks of the east,
Nor that full star that ushers in the ev’n
Doth half that glory to the sober west,
As those two mourning eyes become thy face.
O let it then as well beseem thy heart
To mourn for me, since mourning doth thee grace,
And suit thy pity like in every part.
Then will I swear beauty herself is black,
And all they foul that thy complexion lack.
132
Твоїх очей мені жалоба мила:
Із серця холодом незгода в ній.
Немов любов їх вбрала співчутлива,
Щоб милий сум цей біль пом’якшив мій.
Так сонце ясне й пишне не пасує
До вранішнього сходу сірих щік,
Чи блиск зорі, що з вечора мандрує, —
До заходу, що зблякнув і принишк,
Як очі в чорнім — до твоєї вроди.
Якби печаль до серця перейшла!
Ти кращаєш від виразу скорботи,
І глибша жалість до лиця б була.
Тоді б присягся: та, що чорна, — гарна,
А інших кольорів краса — примарна.
Переклад 16. 10. 2014
Sonnet 133
Beshrew that heart that makes my heart to groan
For that deep wound it gives my friend and me;
Is’t not enough to torture me alone,
But slave to slavery my sweet’st friend must be?
Me from myself thy cruel eye hath taken,
And my next self thou harder hast engrossed;
Of him, myself, and thee I am forsaken,
A torment thrice threefold thus to be crossed.
Prison my heart in thy steel bosom’s ward,
But then my friend’s heart let my poor heart bail.
Whoe’er keeps me, let my heart be his guard;
Thou canst not then use rigor in my jail.
And yet thou wilt, for I being pent in thee,
Perforce am thine, and all that is in me.
133
Неладне будь, ти, серце — серця лихо,
За рану, що обом нам завдаєш!
Що мучусь я — то недостатня втіха,
Бо друга ще в невольники ти звеш?
Моє єство твій лютий зір принадив,
Єство найближче — глибше затягнув…
Так трьох, ким дорожив, я нині втратив,
Потрійні страсті тричі я здобув.
Та хоч моє вже серце у неволі,
За серце друга викуп дасть воно.
Де б я не був — в його я охороні
Знущання не відчую все одно.
Та спробуєш: бо, як мене тримаєш,
Його ти, як усе моє, теж маєш.
Переклад 25. 10. 2014
Sonnet 134
So now I have confessed that he is thine,
And I myself am mortgaged to thy will,
Myself I’ll forfeit, so that other mine
Thou wilt restore to be my comfort still.
But thou wilt not, nor he will not be free,
For thou art covetous, and he is kind.
He learned but surety-like to write for me,
Under that bond that him as fast doth bind.
The statute of thy beauty thou wilt take,
Thou usurer, that put’st forth all to use,
And sue a friend came debtor for my sake;
So him I lose through my unkind abuse.
Him have I lost; thou hast both him and me;
He pays the whole, and yet am I not free.
134
Його взяла ти — сумнівів не маю,
І я — застава хтивості твоїй.
Гаразд, себе я залюбки втрачаю,
Щоб друг на волю повернувся мій.
Та не відпустиш — і не дасть він згоди;
Жаднюга ти, а друг мій жалість мав:
Він поручився, я щоб мав свободу,
За борг отой, що нас обох зв’язав.
Як на закон, ти на красу пошлешся,
Лихвар неситий, справу розпочнеш
І проти друга рішення доб’єшся:
Я зловживав — його ти одбереш.
Без нього я, та ти обох придбала;
Хоч платить він, мене не відпускала.
Переклад 26. 10. 2014
Sonnet 135
Whoever hath her wish, thou hast thy 'Will,'
And 'Will' to boot, and 'Will' in over-plus;
More than enough am I that vex'd thee still,
To thy sweet will making addition thus.
Wilt thou, whose will is large and spacious,
Not once vouchsafe to hide my will in thine?
Shall will in others seem right gracious,
And in my will no fair acceptance shine?
The sea, all water, yet receives rain still,
And in abundance addeth to his store;
So thou, being rich in 'Will,' add to thy 'Will'
One will of mine, to make thy large will more.
Let no unkind 'No' fair beseechers kill;
Think all but one, and me in that one 'Will.'
135
— Один, два, три… Бажань її чимало.
Послухай, думка тут мені прийшла:
До пишного волінь твоїх загалу
Додай мене — для кращого числа.
Твоїм волінням завжди воля повна,
Тебе теж люди прагнуть досягти,
Моє ж воліннячко таке вже скромне:
Чи буду тим, кого відкинеш ти?
Навіщо б ще до моря воду лити?
Проте воно дощі вбира без меж.
І ти могла б на ‘волю’ збагатіти:
Свою вже маєш, Вілла додаєш.
Тож з волі доброї та на привіллі
Воління хай з’єднаються — у Віллі.
Переклад 10 січня 2013 р.
Sonnet 136
If thy soul check thee that I come so near,
Swear to thy blind soul that I was thy 'Will',
And will, thy soul knows, is admitted there;
Thus far for love, my love-suit, sweet, fulfil.
'Will', will fulfil the treasure of thy love,
Ay, fill it full with wills, and my will one.
In things of great receipt with ease we prove
Among a number one is reckon'd none:
Then in the number let me pass untold,
Though in thy store's account I one must be;
For nothing hold me, so it please thee hold
That nothing me, a something sweet to thee:
Make but my name thy love, and love that still,
And then thou lov'st me for my name is 'Will.'
136
Невже мене ти більше не бажаєш?
Кохана, пригадай моє ім’я:
Я знаю, що бажань доволі маєш,
З них хоч найменшим маю бути я!
Твоїх бажань заповнена скарбничка,
Тож буду я дрібничка між усіх.
Така собі нікчемна одиничка,
Плюс-мінус — ще один маленький гріх.
Та хоч один, але тобі — єдиний.
Не говори, але запам’ятай:
Кажи, що я — ніщо, як схочеш, мила,
Проте за дещо миле в серці май.
Щоб ти воліла, імені доволі:
Бо знаєш ти: я — Вілл — бажання — воля!
Переклад 06.01.2013
Sonnet 137
Thou blind fool love, what dost thou to mine eyes,
That they behold, and see not what they see?
They know what beauty is, see where it lies,
Yet what the best is take the worst to be.
If eyes corrupt by over-partial looks
Be anchored in the bay where all men ride,
Why of eyes’ falsehood hast thou forged hooks,
Whereto the judgment of my heart is tied?
Why should my heart think that a several plot
Which my heart knows the wide world’s common place?
Or mine eyes, seeing this, say this is not,
To put fair truth upon so foul a face?
In things right true my heart and eyes have erred,
And to this false plague are they now transferred.
137
Моє кохання, блазню ти безокий,
Хоч дивишся, не бачиш, не збагнеш:
Ти знаєш, що то врода є висока,
Та пред низьким уклякнути ти звеш!
Коли мій зір затьмаривсь, помилився:
Де всі гарцюють — прагну я того, —
Чого з омани зору гак зробився:
Тримає серця судження мого?
Навіщо, серце, власним звеш наділом
Ту площу, де, ти знаєш, ходять всі?
Чом зрячі очі бачити посміли
Брехні обличчя в істини красі?
І серцю, й оку правда не вподоба:
Моє кохання — то брехні хвороба.
Переклад 26. 10. 2014
Sonnet 138
When my love swears that she is made of truth
I do believe her, though I know she lies,
That she might think me some untutored youth
Unlearned in the world’s false subtleties.
Thus vainly thinking that she thinks me young,
Although she knows my days are past the best,
Simply I credit her false speaking tongue;
On both sides thus is simple truth suppressed.
But wherefore says she not she is unjust?
And wherefore say not I that I am old?
O love’s best habit is in seeming trust,
And age in love loves not t’ have years told.
Therefore I lie with her, and she with me,
And in our faults by lies we flattered be.
138
Волає мила, що така вже вірна, —
Хоч знаю, що невірно, вірю їй,
Щоб був для неї — мов юнак наївний
І недосвідчений в брехні рясній.
Даремно мрію, щоб вважала юним,
Хоч знає, що прожив вже ліпші дні,
І віру йму запевненням облудним —
Забули очевидність для брехні.
Чому ж в невірності не зізнається?
Чому у зрілості не зізнаюсь?
Любов охоче вірить в що здається
І любить, як молодшим я здаюсь.
Так любим вдвох брехати, — і лежати, —
З солодкої брехні вдвох радість мати.
Переклад 17. 10. 2014
У останніх рядках сонета обіграється однакова форма двох англійських дієслів, одне з яких означає «брехати», а інше «лежати» (тут — у розумінні «кохатися»). Тому I lie може означати і «я брешу», і «я кохаюся». Тут воно означає те і інше одночасно.
Sonnet 139
O call not me to justify the wrong
That thy unkindness lays upon my heart.
Wound me not with thine eye, but with thy tongue;
Use pow’r with pow’r, and slay me not by art.
Tell me thou lov’st elsewhere; but in my sight,
Dear heart, forbear to glance thine eye aside.
What need’st thou wound with cunning when thy might
Is more than my o’er-pressed defense can bide?
Let me excuse thee: Ah, my love well knows
Her pretty looks have been mine enemies,
And therefore from my face she turns my foes,
That they elsewhere might dart their injuries.
Yet do not so, but since I am near slain,
Kill me outr’ght with looks, and rid my pain.
139
Ти кривди не проси обґрунтувати,
Що залишає слід в душі моїй.
Не оком — словом краще біль завдати,
Вживай не хитрощі — відкритий бій.
Деінде дивишся — скажи, що любиш,
Але убік зрадливо не дивись.
Стомивсь мій опір — переможцем будеш,
Навіщо тут ще й плутні? їх зречись.
Та й виправдання маю: мила знає,
Що очі — вороги мої, тому
Їх інде воювати надсилає:
Ще рану заподіють не одну.
Облиш, проте: кінчається ця жертва.
Хай зір доб’є — звільнюсь, як буду мертвий.
Переклад 25. 10. 2014
Sonnet 140
Be wise as thou art cruel; do not press
My tongue-tied patience with too much disdain,
Lest sorrow lend me words, and words express
The manner of my pity-wanting pain.
If I might teach thee wit, better it were,
Though not to love, yet love, to tell me so,
As testy sick men, when their deaths be near,
No news but health from their physicians know.
For if I should despair, I should grow mad,
And in my madness might speak ill of thee.
Now this ill-wresting world is grown so bad,
Mad sland’rers by mad ears believed be.
That I may not be so, nor thou belied,
Bear thine eyes straight, though thy proud heart go wide.
140
Не маєш милосердя — розум май:
Все випробовуєш моє терпіння,
Воно іще мовчить, та буде край —
Заплаче вголос страдника боління.
Послухай мій урок: щоб я терпів,
Удай, що любиш, — хоч нема любові.
Так чує напівмрець від лікарів
Запевнення в рятунку і здоров’ї.
Бо з відчаю я б розум втратить міг
І з безуму тебе ще й поганьбити.
Брехню охоче приймуть на поріг:
Безумний рад безумство повторити.
Моя щоб кривда лиха не вчинила,
Утримай зір, — як серце відпустила…
Переклад 18.10. 2014.
Sonnet 141
In faith, I do not love thee with mine eyes,
For they in thee a thousand errors note;
But ’tis my heart that loves what they despise,
Who in despite of view is pleased to dote.
Nor are mine ears with thy tongue’s tune delighted,
Nor tender feeling to base touches prone,
Nor taste, nor smell, desire to be invited
To any sensual feast with thee alone.
But my five wits, nor my five senses, can
Dissuade one foolish heart from serving thee,
Who leaves unswayed the likeness of a man,
Thy proud heart’s slave and vassal wretch to be.
Only my plague thus far I count my gain,
That she that makes me sin awards me pain.
Сонет 141
Не очі причаровані тобою, —
Вони зіркі і знають, що ти є, —
Та всупереч їм сповнене любов’ю
Уперто серце незірке моє.
Твій голос вухо не могло б хвалити,
І дотик — геть брутальний для чуттів,
І смак мій учту пристрасті ділити
З тобою вдвох напевно б не хотів.
Але і розум, і чуття нездатні
Химерне серце похитнуть в бік свій,
Тому я залишаюсь безпорадний,
А серце служить гордості твоїй.
Для мене пошесть виграш означає:
З тобою гріх, від тебе й біль я маю.
Переклад 18.10.2014
Sonnet 142
Love is my sin, and thy dear virtue hate,
Hate of my sin, grounded on sinful loving.
O but with mine compare thou thine own state,
And thou shalt find it merits not reproving;
Or, if it do, not from those lips of thine,
That have profaned their scarlet ornaments
And sealed false bonds of love as oft as mine,
Robbed others’ beds’ revenues of their rents.
Be it lawful I love thee as thou lov’st those
Whom thine eyes woo as mine importune thee.
Root pity in thy heart, that when it grows,
Thy pity may deserve to pitied be.
If thou dost seek to have what thou dost hide,
By self-example mayst thou be denied.
142
Я грішний, бо люблю, ти ж чеснотлива,
Бо ти ненавидиш любові гріх.
Себе й мене зрівняй — побачиш живо,
Чи заслужив я нарікань твоїх.
Як так — хай не твої уста червоні
Клянуть, що звикли до невірних клятв.
Обидва зраджували ми в любові,
Хто право мав — той свій дохід втрачав.
Ти любиш тих, до кого зір твій лине,
Як мій — до тебе: так і я люблю.
Посій-но жалість в серці: як достигне,
Я і своєї, може, приділю.
Надати просиш, та сама шкодуєш —
Чого пошкодувала, не здобудеш.
Переклад 26. 10. 2014.
Sonnet 143
Lo, as a careful housewife runs to catch
One of her feather'd creatures broke away,
Sets down her babe, and makes all swift dispatch
In pursuit of the thing she would have stay;
Whilst her neglected child holds her in chase,
Cries to catch her whose busy care is bent
To follow that which flies before her face,
Not prizing her poor infant's discontent;
So runn'st thou after that which flies from thee,
Whilst I thy babe chase thee afar behind;
But if thou catch thy hope, turn back to me,
And play the mother's part, kiss me, be kind;
So will I pray that thou mayst have thy 'Will,'
If thou turn back and my loud crying still.
143
Глянь: матінка за півником ганяє,
Дитину залишила на землі.
Хоча маленька плаче та волає,
Та матері не чути скарг її.
Та й півник легко волі не зречеться:
Він бігає і крутиться, як зна.
Хоч близько, та до рук їй не дається,
Дитина ж бідна нудиться дарма.
Так прагнеш ти незгодне наздогнати,
Так я тужу без тебе, мов малий,
Але як схопиш мрію, будь, як мати,
І приголуб, щоб сплинув відчай мій.
Тож швидше спраглу примху ти вгамуй
І знову мені ласку подаруй.
Переклад 7-8 січня 2013 р.
Sonnet 144
Two loves I have of comfort and despair,
Which like two spirits do suggest me still:
The better angel is a man right fair,
The worser spirit a woman colour'd ill.
To win me soon to hell, my female evil,
Tempteth my better angel from my side,
And would corrupt my saint to be a devil,
Wooing his purity with her foul pride.
And whether that my angel be turn'd fiend,
Suspect I may, yet not directly tell;
But being both from me, both to each friend,
I guess one angel in another's hell:
Yet this shall I ne'er know, but live in doubt,
Till my bad angel fire my good one out.
144
Є двоє, що я милими їх зву:
Моя розпука і моя розрада.
Чеснот всіх світло віддане йому,
Вона — чорнява жінка, зла принада.
Мій любий демон любить гру пекельну
І бавиться, мордуючи мене.
От друга подруга до себе зверне,
І згуба мій рятунок розітне.
Від сумнівів, від ревнощів караюсь:
Чи згасло світло у моїм житті?
Але тепер гадаю я, що сталось,
Вони ж-бо поруч, я — на самоті.
Як у своєму горі певен буду,
Тьма світло вразить і настане всюди.
Переклад 10 січня 2013 р.
Sonnet 145
Those lips that Love's own hand did make,
Breathed forth the sound that said 'I hate',
To me that languish'd for her sake:
But when she saw my woeful state,
Straight in her heart did mercy come,
Chiding that tongue that ever sweet
Was us'd in giving gentle doom;
And taught it thus anew to greet;
'I hate' she alter'd with an end,
That followed it as gentle day,
Doth follow night, who like a fiend
From heaven to hell is flown away.
'I hate', from hate away she threw,
And sav'd my life, saying 'not you'.
145
(Кажуть, що це — юнацький віршик про пані Списотрусову, яка в дівоцтві мала прізвище «Ненависть-геть!»)
Устонька її тендітні,
То суворі, то привітні,
«Я ненавиджу», — сказали,
Мені радість обірвали.
Я ж за нею упадаю —
Чом невдячна бути має?
Не злослива моя мила,
Свого хлопця пожаліла,
В тих словах кінець змінила —
Геть ненависть відлетіла.
День ясний так розквітає,
Коли ніч з небес втікає.
«Ненавиджу», — ото було як згуба,
А порятунок: «не тебе ж бо, любий».
Переклад 7-8 січня 2013 р.
Sonnet 147
My love is as a fever, longing still
For that which longer nurseth the disease,
Feeding on that which doth preserve the ill,
Th’ uncertain sickly appetite to please.
My reason, the physician to my love,
Angry that his prescriptions are not kept,
Hath left me, and I desp’rate now approve
Desire is death, which physic did except.
Past cure I am, now reason is past care,
And frantic mad with evermore unrest,
My thoughts and my discourse as madmen’s are,
At random from the truth vainly expressed;
For I have sworn thee fair and thought thee bright,
Who art as black as hell, as dark as night.
147
Мій жар зростає: хворий я з любові.
Того шукаю, що загин несе,
Мінливі примхи маю нездорові:
Прошу тих страв, що шкодять над усе.
Суворий лікар Розум розлютився:
Що не пропише — ліків не беру.
Пішов він, і без ради я лишився.
Він правду мав: з бажання я помру.
Надії й протидії вже не маю,
I все сильніше збудженість моя.
Безладна мова безум виражає:
Я бурмочу дурниці навмання.
Красу і світло божевілля бачить
Там, де все темно, й де чортяки скачуть.
Переклад 27. 10. 2014.
Sonnet 148
O me! what eyes hath love put in my head,
Which have no correspondence with true sight!
Or, if they have, where is my judgment fled,
That censures falsely what they see aright?
If that be fair whereon my false eyes dote,
What means the world to say it is not so?
If it be not, then love doth well denote
Love’s eye is not so true as all men’s: no,
How can it? O how can love’s eye be true,
That is so vexed with watching and with tears?
No marvel then, though I mistake my view;
The sun itself sees not till heaven clears.
O cunning love! With tears thou keep’st me blind,
Lest eyes well seeing thy foul faults should find.
148
Що ж я за очі від любові маю:
Хоч бачать, та не те, що справді є?
А, може, правди зір не викривляє, —
Чому ж паплюжне судження моє?
Коли прекрасне те, що зору миле,
Чом твердить цілий світ наперекір?
Як ні, то що ж? Кохання засліпило.
Той, хто не любить, гострий має зір.
Та й як же дійсність бачити коханню?
Коханець чи в безсонні, чи в сльозах.
Що хиблю й я — не варте дивування:
Сліпе і сонце в хмарних небесах.
Хитрунко люба! Сльози надсилаєш —
Потворні вади від очей ховаєш.
Переклад 27. 10. 2014
Sonnet 149
Canst thou, O cruel, say I love thee not,
When I against myself with thee partake?
Do I not think on thee, when I forgot
Am of myself, all, tyrant, for thy sake?
Who hateth thee that I do call my friend?
On whom frown’st thou that I do fawn upon?
Nay, if thou lour’st on me, do I not spend
Revenge upon myself with present moan?
What merit do I in myself respect,
That is so proud thy service to despise,
When all my best doth worship thy defect,
Commanded by the motion of thine eyes?
But, love, hate on, for now I know thy mind;
Those that can see thou lov’st, and I am blind.
149
Що кажеш, зла? Тебе я не кохаю?
Та я ж з тобою всупереч собі!
Ні, не тебе — себе я забуваю,
Немилосердній жертвую тобі!
Чи я з бридким тобі приятелюю?
До того, що ти лаєш, чи лещусь?
Як гнівна ти чогось, чи не жалкую,
Чи плачем за вину собі не мщусь?
Чи поважаю я себе найбільше,
Щоб я тобі служіння зневажав?
Найкраще славлю, що в тобі — найгірше,
Лиш рух очей твоїх те наказав.
Ненавидь, мила. Зрозумів я краще:
Ти любиш тих, хто зрячий, — я ж не бачу.
Переклад 27. 10. 2014
Sonnet 150
O from what pow’r hast thou this pow’rful might,
With insufficiency my heart to sway,
To make me give the lie to my true sight,
And swear that brightness doth not grace the day?
Whence hast thou this becoming of things ill,
That in the very refuse of thy deeds
There is such strength and warrantise of skill
That in my mind thy worst all best exceeds?
Who taught thee how to make me love thee more,
The more I hear and see just cause of hate?
O, though I love what others do abhor,
With others thou shouldst not abhor my state.
If thy unworthiness raised love in me,
More worthy I to be beloved of thee.
150
Від сил яких пішла могуть твоя,
Що недовершеністю підкорила,
Щоб щирий зір свій звав брехливим я,
В красі відмовив денному світилу?
Звідкіль твій дар пороком чарувать,
Чому така в лихому ти майстриня,
Що здатна і відразою тримать,
I грішне вабить більше, ніж невинне?
Ким навчена ти, щоб любов мою
Ненависті причини годували?
Те, що чуже загалу, я люблю, —
Чуття це не відчужуй із загалом.
В тобі невартісне міг покохати —
Тим більше я твого кохання вартий.
Переклад 28. 10. 2014
Sonnet 151
Love is too young to know what conscience is,
Yet who knows not conscience is born of love?
Then, gentle cheater, urge not my amiss,
Lest guilty of my faults thy sweet self prove;
For, thou betraying me, I do betray
My nobler part to my gross body’s treason.
My soul doth tell my body that he may
Triumph in love-flesh stays no father reason,
But, rising at thy name, doth point out thee
As his triumphant prize-proud of this pride,
He is contented thy poor drudge to be,
To stand in thy affairs, fall by thy side.
No want of conscience hold it that I call
Her “love” for whose dear love I rise and fall.
151
Ще не зросло кохання до сумління,
Проте сумління зроджує воно.
Май, мила, до провин моїх терпіння:
Побачиш, ти сама — їх джерело.
Теж зраджую я, зраджений тобою:
Плекаю тіло, душу ж занедбав.
Душа зве плоть перемагать любов’ю —
Тілесний воїн не чекав: повстав.
Від тебе зводиться він гордовито,
Мов вказує: ось переможця приз.
Для тебе робиться він працьовитий,
З тобою йде чи вгору, чи униз.
Не значить ще сумління геть не мати —
З любові і злітати, і впадати.
Переклад 28. 10. 2014.
Sonnet 152
In loving thee thou know’st I am forsworn;
But thou art twice forsworn to me love swearing,
In act thy bed-vow broke and new faith torn,
In vowing new hate after new love bearing.
But why of two oaths’ breach do I accuse thee,
When I break twenty? I am perjured most,
For all my vows are oaths but to misuse thee,
And all my honest faith in thee is lost;
For I have sworn deep oaths of thy deep kindness,
Oaths of thy love, thy truth, thy constancy,
And, to enlighten thee, gave eyes to blindness,
Or made them swear against the thing they see.
For I have sworn thee fair: more perjured eye,
To swear against the truth so foul a lie.
152
Коли тебе я полюбив, я зрадив,
Сама ж ти двічі зрадниця була:
І шлюб у ліжку з вірністю не ладив,
Й обіт новий оновлена кляла.
Та чи за дві провини дорікати,
Як сам разів із двадцять завинив?
Присяги дав, тебе щоб одуряти,
Довіру чесну всю я загубив.
У чім присягся: ти ж бо серцем добра,
В любові вірна — аж не нахваливсь…
Осяяв так, що сам позбувся зору,
І очі проти правди присяглись.
У чім присягся: ти — краса і світло…
В брехні потворній й темній правда зникла.
Переклад 28. 10. 2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730181
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.04.2017
автор: Валентина Ржевская